Реалізація особистісно-орієнтованого

навчання з використанням інформаційних технологій

Бондажевський П.М.

Педагогічна теорія в нинішньому її стані це перехід під головної мети — всебічний і гармонійний розвиток     підростаючого покоління — до формування особистості учня (вихованця), розвитку його здібностей і обдарувань, наукового світогляду.

У сучасній освіті все більшого поширення набуває термін «особистісно-орієнтоване навчання». Особистісно-орієнтоване навчання має забезпечити розвиток і саморозвиток особистості учня, ґрунтуючись на виявлених індивідуальних особливостях його як суб'єкта пізнання і предметної діяльності.

 Освітній процес особистісно-орієнтованого навчання дає кожному  учневі на підставі його здібностей, нахилів, інтересів, ціннісних орієнтацій І суб'єктного досвіду можливість реалізувати себе в пізнанні, навчальній діяльності, поведінці.

 Зміст освіти, його склад і засоби добираються і конструюються таким чином, щоб учень мав можливість вибору предметного матеріалу (за об'ємом і формою).

 Критеріальна база особистісно-орієнтованого навчання враховує не тільки рівень досягнутих знань, умінь, навичок, але інформованість певного інтелекту (його властивостей, якостей, прояву).

Освіченість як сукупність знань, умінь, індивідуальних здібностей є важливим засобом становлення духовних і інтелектуальних якостей учня, що виступає основною ціллю сучасної освіти.

 Освіченість і навченість не тотожні за своєю природою і результатами Навченість через оволодіння змістом освіти забезпечує соціальну і професійну адаптацію в суспільстві. Освіченість формує індивідуальне сприйняття світу, можливість його творчого перетворення, широкого використання суб'єктивного досвіду в інтерпретації та оцінці фактів, явищ, подій довкілля на підставі особистісно значущих цінностей і внутрішніх установок.

 Традиційне навчання вже не може бути провідним у цілісному освітньому процесі. Значущими стають ті складові, які розвивають індивідуальність учня, створюють усі необхідні умови для його саморозвитку, самовираження.

 Особистісно-орієнтоване навчання будується на принципі варіативності, тобто визнання змісту, методів і форм навчального процесу, вибір яких має здійснюватися учителем-предметником з урахуванням розвитку кожної ди¬тини і її педагогічної підтримки у пізнавальному процесі.

Особистісно-орієнтований підхід характеризується визнанням індивідуальності, самобутності, самоцінності кожної дитини, її розвитку не як колективного суб'єкт, а перш за все як індивіда, наділеного своїм неповторним суб'єктним досвідом. Під суб'єктним досвідом (не суб'єктивним) розуміється досвід життєдіяльності, який отримує дитина до школи в конкретних умовах сім'ї, соціокультурного оточення, в процесі сприйняття і розуміння нею світу людей і речей. У межах цього підходу можна виділити нетрадиційні положення:

- освіта — це не тільки навчання, але й учіння як особлива індивідуальна діяльність учня;

- учіння не є прямою проекцією навчання;

- учень не стає суб'єктом навчання, а він перш за все є носієм суб'єктного досвіду (під час навчання відбувається «зустріч» заданого з уже наявним суб'єктним досвідом, збагачення, «окультурювання» цього досвіду, а зовсім не його породження);

- суб'єктність (індивідуальність) проявляється у вибірковості до світу (змісту, виду і форми його представлення), у стійкості цієї вибірковості; у способах переробки навчального матеріалу, емоційно-особистісних         відношень до об'єктів пізнання (матеріальних та ідеальних).

Виходячи з наведених положень, можна зробити висновок, що навчання та учіння взаємопов'язані, але не тотожні. Навчанням через його зміст, методи, форми задаються соціокультурні зразки пізнання, інтелектуальних І практичних способів діяльності, поведінки, і ці зразки обов'язкові для всіх учнів. В умінні реалізується індивідуальна пізнавальна діяльність. До вступу в школу дитина вже є певним носієм власного пізнавального досвіду, і у зв'язку з цим основною функцією школи є його максимальне вивчення (діагноз), використовування, «окультурювання» шляхом збагачення результатами суспільно-історичного досвіду.

Реалізація особистісно-орієнтованої системи навчання вимагає зміни «векторів» у педагогіці від навчання, як нормативне побудованого процесу (жорстко регламентованого) до учіння як індивідуальної діяльності школяра, його корекції і педагогічної підтримки.

Розвиток здібностей учня — основне завдання особистісно-орієнтованої педагогіки. І «вектор» розвитку будується не від навчання до учіння, а, навпаки, від учіння до визначення педагогічних впливів, що сприяють його подальшому розвитку. Вирішення завдання розвитку здібностей учня пов'язано із створенням проекту особистісно-орієнтованої системи навчання в школі. Саме проектування особистісно-орієнтованого навчання має бути гнучким, варіативним, багатофакторним і обов'язково передбачати:

- визнання учня основним суб'єктом навчального процесу;

- визначення мети проектування як розвитку індивідуальних здібностей учня;

- визначення засобів, що забезпечують реалізацію поставленої мети: виявити і структурувати суб'єктний досвід учня, його цілеспрямований розвиток у навчальному процесі.

Якість реалізації особистісно-орієнтованого навчання безумовно залежить від урахування специфічних принципів.

До числа провідних принципів особистісно-орієнтованого навчання необхідно віднести такі:

- індивідуалізація навчання, яка передбачає рішення двох завдань. По-перше, дозволити дітям з перших років цілеспрямованої освіти засвоювати знання у тому темпі, який зумовлюється їх пізнавальними здібностями. По-друге, дати можливість здібним або особливо обдарованим дітям максималь¬но розвивати власні позитивні задатки, розкривати творчий інтелектуальний потенціал;

- принцип максимального наближення навчального матеріалу до реалій життя. Реалізація цього принципу сприяє розумінню учнями важливості знань, необхідності постійного їх оновлення;

- принцип спіралевидної будови навчального матеріалу. Урахування цьо¬го принципу дозволяє повертатися до раніше вивченого і розглядати його з різних сторін на більш складному рівні, що дає можливість слабим учням закріпити, а сильним поглибити знання;

- принцип постійної самооцінки учнями власної навчальної діяльності. Реалізація цього принципу дозволяє учню не тільки більш усвідомлено ста¬витись до учіння, а й спостерігати динаміку особистого просування в за¬своєнні навчального матеріалу, своєчасно корегувати свою пізнавальну діяльність;

- принцип реалізації цілісного навчально-виховного процесу, що передбачає органічне поєднання навчальної роботи в школі і роботи в позаурочний час.

Реалізація особистісно-орієнтованого навчання потребує розробки такого змісту освіти, в який включаються не тільки наукові знання, але й мета-знання, тобто методи і прийоми пізнання. Важливою є також розробка оптимальних форм взаємодії учасників освітнього процесу (учителів та учнів).

У сучасних умовах інформаційного буму в усіх сферах людського життя, включаючи школу, особливе значення має самостійна робота учнів. І оскільки підручник за своєю суттю призначається саме для самостійної роботи школярів, роль, яка йому відводиться, стає все значнішою.

Сьогодні школа стає для дитини менш значущим джерелом нової інформації, ніж телебачення і комп'ютер. Сучасні так звані засоби доставки навчального матеріалу зазнали своєрідної еволюції: від усної бесіди, папірусу та грифельної дошки — до книжки, фільму, відеофільму, аудіозапису та комп'ютерної програми. Таким чином, сучасні засоби передачі повідомлень можна поділити на «живі» та відстрочені, подібно до того, як у комп'ютерній лексиці позначають «повідомлення у реальному масштабі часу» (on-line) і «відстрочене повідомлення» (off-line). Найкращим прикладом «живого» повідомлення є робота вчителя. Перелік відстрочених повідомлень, які здійснюються за допомогою навчальних засобів, нещодавно був обмежений навчальною книжкою та ілюстраціями, а сьогодні містить також сучасні технічні засоби навчання (ТЗН) — аудіо - і відеозаписи, комп'ютерні навчальні програми.

 Ми є свідками та учасниками процесу уніфікації засобів подання інформації. Уже сьогодні більша частина текстової і графічної інформації має цифрове подання (наприклад, на етапі підготовки до видання). До позитивних характеристик електронного підручника (ЕП) слід віднести можливість досягнення з його допомогою високого ступеня наочності. ЕП — це сукупність програмно-апаратних засобів і навчально-методичних вказівок, що об'єднано загальним задумом і тематикою, мета яких — інтенсифікація навчального процесу на основі застосування ПЕОМ на навчальних заняттях під керівництвом учителя, а також під час самостійної роботи учнів.

За рахунок наявності рухомих (анімаційних) ілюстрацій створюється ілюзія постійної присутності «живого» педагога поруч з учнем, виникає момент «співучасті» у процесі навчання. Розробка ЕП — процес, специфічний для кожної навчальної дисципліни. Однак вона має деякі загальні особливості, а саме:

- розробка ЕП у рамках концепції інтенсивного навчання, під яким розуміють максимальну активізацію пізнавальної діяльності учнів, за-безпечення найбільшої його ефективності в навчанні;

- ЕП має бути орієнтований на сильний контингент учнів;

- ЕП містить, як правило, текстову і комп'ютерну частини.

Згідно з поглядами деяких авторів текстова частина повинна містити весь обсяг матеріалу, що пропонується учневі, аби всю дисципліну можна було б вивчити за текстовою частиною підручника, не звертаючись до комп'ютера. Тому перед змістовою частиною має бути розміщений розділ з методичними вказівками щодо роботи з ЕП. Оскільки вважається, що ЕП передбачатиме можливість вивчення матеріалу за текстовою частиною, то в ній мас бути достатньо ілюстраційного матеріалу; треба враховувати побажання учнів під час доробки ЕП його авторами. Цей аспект дуже важливий, оскільки кінцева мета будь-якого підручника — ефективніше навчати учнів.

До комп'ютерної частини підручника (на дискету, жорсткий магнітний диск, CD-ROM) має бути винесений той матеріал, який принципово неможливо показати ні на дошці, ні на слайдах, ні на плакатах: своєрідні анімаційні ілюстрації, що відбивають динаміку процесів, які вивчаються, і полегшують розуміння матеріалу.

Електронний підручник дає змогу реалізувати принцип індивідуалізації навчання за рахунок низки дидактичних та технічних можливостей:

- відбір кожним учнем індивідуального обсягу матеріалу; індивідуальний темп і ритм роботи;

- індивідуальний контроль рівня знань кожного учня (при цьому можливий перехід з високого рівня складності на нижчий):

- наявність оперативного зв'яжу, тобто подання «допомоги» учневі (через підказки, які дають змогу зробити процес контролю навчальним);

- комп'ютерна частина підручника розробляється на основі гнучкого алгоритму взаємодії «вчитель — підручник», який передбачає можливість зміненим обсягу матеріалу, що вивчається та послідовності його вивчення.

ЕП є засобом навчання під час самостійної роботи учнів.

Серед переваг ЕП можна виділити також кольорове анімаційне втілення основних положень та можливість розв'язування діалектичної суперечності між логічним упорядкуванням навчального матеріалу і необхідністю його художнього втілення (що завжди передбачає деяке безладдя, пов'язане зі специфікою виразної мови живопису, кіно чи телебачення).

Цей перелік переваг далеко не повний, оскільки застосування ЕП у нашій країні лише починається.

Прогрес у сфері інформаційних технологій навчання очевидний, тому їх використання в навчальному процесі стало не тільки можливим, а й необхідним.

У багатьох розвинутих країнах комп'ютерна мережа стала вже невід'ємним елементом навчання; популярності набувають також інтерактивний відеоклас, теле- і відео-конференції тощо.