НЕВІДОМИЙ ГЕНІЙ - ЮРІЙ КОНДРАТЮК

Україна — визнана в світі космічна держава. Вона входить до п'яти провідних країн на ринку космічних послуг і технологій. До української ракетно-космічної галузі входять 40 підприємств. Провідним центром серед них є всесвітньо відоме конструкторське бюро «Південне» та виробниче об'єднання «Південний машинобудівний завод» у Дніпропетровську. Там створюють та серійно виробляють ракети-носії, космічні апарати, системи управління, орієнтації і траєкторних вимірювань. Великими досягненнями українських фахівців стало створення космічних апаратів «Січ-1», «Океан-0», «АУОС», ракетоносіїв «Зеніт З SL», «Дніпро», «Циклон-1» та «Мікрон».

Досягнення України в ракетно-космічній галузі дозволили їй разом із США, Росією та Норвегією взяти участь у спільному міжнародному проекті «Морський старт» для запуску в Тихому океані космічних супутників різного призначення. Крім того, наша країна бере участь у міжнародних проектах створення орбітальних станцій «Альфа» та «Мир», у програмі «Глобастер», яка передбачає запуск 36 супутників за допомогою українських ракет «Зеніт».

Україна — космічна держава. Багато зробили її вчені щодо розвит­ку світової космічної науки. Зокрема, на Південному машинобудівному заводі в Дніпропетровську сконструйовано і виготовлено понад 400 штучних супутників землі. Великий внесок в освоєння космічного простору зробили такі видатні вчені країни, як С. Корольов, В.Челомей, М. Янгель, Ю. Кондратюк, В. Уткін.

 Однією з найбільших загадок в історії освоєння космосу лишається постать Юрія Кондратюка. Його праця «Завоювання міжпланетних просторів», що вийшла в Новосибірську 1929 року, за свідченням американських учених, була використана при підготовці польоту на Місяць. На Виставці досягнень народного господарства в Москві у павільйоні «Космос» портрет Юрія Кондратюка висить другим одразу після портрета Костянтина Ціолковського. Але й досі ніхто не може з певністю сказати, де і коли закінчила свій життєвий шлях ця геніальна людина. Найприкріше ж те, що за життя Юрію Кондратюкові так і не надали можливості на повну силу попрацювати у тій сфері, де ним на громадських засадах, у вільний від основної роботи час, було зроблено відкриття, що набагато випередили свій час.

 Власне, легендою оповите й саме ім'я винахідника. Він народився як Олександр Шаргей 1897 року в Полтаві. Там закінчив із срібною медаллю гімназію, звідти поїхав вчитися до Петроградського політехнічного інституту. Але провчився заледве місяць -студента-першокурсника було мобілізовано на фронт Першої світової війни. А після громадянської війни вже не Олександр Шаргей, а Юрій Кондратюк працював спочатку на залізниці, потім механіком елеватора, а далі будував уже й сам елеватори в Сибіру, працював над створенням вітрових енергостанцій для Криму й Заволжя. Йому довелося таємно змінити прізвище. Сталося так, що вир громадянської війни закинув юнака на Південь, де він якийсь час прослужив прапорщиком у денікінській армії. Якби після перемоги більшовиків «білого офіцера» викрили, йому загрожувала б смерть. От і попросила мачуха Олена Петрівна у свого знайомого документи його недавно померлого брата. А Сашкові сказала: «Тобі, сину, треба стати іншою людиною. Інакше все, чим ти живеш, піде за вітром».

А жив юнак - серед крові та хаосу, революцій і воєн - космосом. Він захопився цією проблематикою ще навчаючись у гімназії. У це важко повірити, але ще в 1914 році, не маючи закінченої середньої освіти, гімназист - старшокласник серйозно опрацьовував способи прориву людства у міжпланетний простір. Не припиняв своїх розробок він і на війні. Навесні 1917 року вже існував рукопис, де пропонувалося, як досягти з планети Земля іншого небесного тіла: не треба будувати гігантських ракет - від космічного корабля-носія відокремлюється посадочно-злітний модуль. І саме за цим принципом пішов нині розвиток космічної техніки. А у 1919 році у розшарпаному боями та зміною влад Києві юнак закінчив інший рукопис, давши йому дерзновенний заголовок: «Тим, хто читатиме, щоб будувати». Аж 1964 року побачив світ цей текст, опублікований у книжці «Піонери ракетної техніки. Кибальчич, Ціолковський, Кондратюк». Праця містила ідеї, до реалізації яких людство доступилося лише у другій половині XX століття: засади створення стаціонарних космічних станцій на орбітах небесних тіл та їхніх супутниках, багатоцільове використання сонячної енергії в космосі - як для потреб самого корабля, так і для передачі енергії на Землю, розрахунки для коригування польоту... Ще двічі доробляв і доповнював новими відкриттями свій рукопис геніальний інженер-винахідник, який так і не здобув систематичної вищої освіти! На його розробки столичні вчені давали захоплені рецензії. Професор В. П. Ветчинкін писав, що дослідження Кондратюка «є найповнішим з усього, що писалося на цю тему в російській та зарубіжній науці до останнього часу» і пропонував якнайшвидше видати книгу «заради забезпечення пріоритету країни в галузі міжпланетних сполучень». Проте чиновницька бюрократія, що тоді царювала в науці, не визнавала досягнень унікального самоука. І в 1929 році Юрій Кондратюк видав невеличку книжку на власний кошт. Цікаво, що два розділи автор не включив до публікації свідомо, написавши у передмові: «Вони надто наблизилися вже до робочого проекту оволодіння світовим простором - занадто, щоб можна було їх опублікувати, не знаючи заздалегідь, хто і як цими даними скористається».

Щоб оцінити спрямованість і практичне значення праць Юрія Кондратюка, звернімося до оцінок сучасних учених, що безпосередньо займаються космічною технікою. Академік у галузі механіки, автор праць з теорії орієнтації космічних кораблів Борис Раушенбах пише: «Як він до цього дійшов, мене досі вражає. Але Кондратюк зрозумів, що в умовах гальмування космічним кораблем не можна керувати, як літаком, зміню­ючи кут зниження та діючи стернами висоти. Навпаки, захисний щит має весь час лишатися під одним кутом. І - що вражає: до яких варіантів учені не вдавалися, але саме так було зроблено згодом наш «Союз», так зробили американський «Аполлон», так зробили всі інші кораблі...»

Доктор технічних наук, професор, розробник космічної техніки, що сам літав у космос, Костянтин Феоктистов: «Кондратюк запропонував систему контролю пального в баках, яка застосовується і в сучасних ракетах. Нічого кращого просто не винайдено. А як здорово він передбачив, що теплозахисне покриття має бути виконане на основі вуглецю! Ми прийшли до вуглецю в усіх найбільш теплонапружених елементах конструкції». І, нарешті, думка академіка Валентина Глушка, творця рідинних ракетних двигунів: «На мою думку, ми у великому боргу перед Юрієм Васильовичем Кондратюком. Його вклад у космонавтику ще не знайшов гідного відображення. Незалежно від Ціолковського Кондратюк цілком новим, оригінальним методом вивів основні рівняння польоту ракети. Він розрахував енергетично найбільш вигідні траєкторії космічних польотів, займався теорією багатоступінчастих ракет, розробляв проблеми створення проміжних міжпланетних заправних ракетних баз - супутників планет, економічної посадки ракет із застосуванням гальмування атмосферою. Кондратюк запропонував політ до Місяця і планет з виходом на орбіту їхніх штучних супутників. Йому належить ідея використання гравітаційного поля зустрічних небесних тіл для дорозгону або гальмування космічного апарата у процесі польотів у Сонячній системі...».

Геній у свідомості нащадків - і майже повна невідомість за життя. Перед війною Юрій Кондратюк працював у скромній проектно-експериментальній конторі вітрових електростанцій.

7 липня 1941 року він пішов на фронт у складі московського ополчення. Вважається, що того ж року він загинув як рядовий роти зв'язку десь на калузькій землі.

Юрій Кондратюк увійшов до історії науки і техніки як автор багатьох оригінальних ідей (і не лише для космосу), що були реалізовані його послідовниками в практиці розвитку ракетно-космічної галузі. Зокрема, він вперше обґрунтував економічну доцільність вертикального злету ракет, створення проміжних баз під час польотів, гальмування у верхніх шарах атмосфери, використання сонячної енергії космічними апаратами тощо. Очевидно, найбільшим його досягненням все ж є проект розрахунків польоту людини на Місяць, який використали американці, реалізовуючи запуск астронавтів на природний супутник Землі. Наприкінці 60-х років журнал «Лайф» познайомив читачів з деякими деталями підготовки американської програми «Аполлон». У Головному управлінні пілотованих польотів при Національному управлінні з аеронавтики та дослідження космосу (NASA) під час обговорення варіантів польоту на Місяць виникла суперечка між групою Вернера фон Брауна і групою Джона Хуболта, яка пропонувала вивести корабель на навколомісячну орбіту, потім відділити й спустити на Місяць спеціальну кабіну. Ця ідея, з котрою пізніше згодилися всі керівники американської програми, була взята з книги Юрія Кондратюка «Завоювання міжпланетних просторів».«     «Коли березневого світанку 1968 року я схвильовано слідкував на мисі Кеннеді за стартом ракети, що повинна була понести корабель „Аполлон-9" у напрямку до Місяця, — згадував Д. Хуболт, — я думав про українця Юрія Кондратюка, котрий розрахував цю трасу, по якій повинні були летіти троє наших астронавтів».